«Слово про похід Ігорів». Питання авторства.

Після часів розквіту Київської Русі починається епоха занепаду, спричинена князівськими міжусобицями й прагненням мати більшу владу. Автор твору задовго до трагічних подій 1240 року усвідомлює небезпеку недержавницької поведінки князів і висловлює свої погляди в «Слові про похід Ігоря», описуючи реальну подію, - похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 року на половців.

Тема твору «Слово про похід Ігоря» - це змалювання невдалого походу князя Ігоря на половців у 1185 р.

Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть¬би проти зовнішніх ворогів.

Композицію цього твору ми можемо умовно поділити на дев'ять елементів.

1.	Вступ (пісня Бояна) - роздуми автора над манерою описування подій.
2.	Основа частина (кілька оповідань):
3.	виступ Ігорової дружини;
4.	похід;
5.	битви з половцями;
6.	сон і «золоте слово» Святослава;
7.	«плач Ярославни»;
8.	втеча Ігоря з полону.
9.	Закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Давайте ближче познайомимось з персонажами твору.

Князь Ігор Святославич. Новгород-Сіверський князь постає перед нами як патріот, який мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога - половців.

Далі Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру схожий на свого брата Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир - "буй-тур”.

Князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, а й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об'єднати руські сили і розгромити половецьке військо.

І єдиний жіночий образ це Ярославни (дружина Ігоря, справжнє історичне ім'я - Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла). Ярославна - юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів.

Якщо детальніше звернутись до сюжету то «Слово про похід Ігоря» розповідає нам про похід князів Ігоря та Всеволода, проти половців, незважаючи на затемнення сонця, яке вважалось дуже поганою прикметою.

Глянув Ігор на ясне сонце

Та й побачив - військо тьма покрила,

І сказав до дружини-вояцтва:

«Браття мої, друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

А сядьмо, браття,

На бистрі свої коні,

На синій Дон погляньмо».

Зажадалося князеві

На провіщання не зважати,

Пошукати долі на Дону великім.

«Хочу, - каже, - з вами, русичі,

Чи списа зломити

При полі Половецькому

Та й наложити головою,

Чи шоломом пити воду з Дону».

Військо князя Ігоря зазнає поразки після другого бою. Після чого зображується плач руських жінок, а згодом віщий сон князя Святослава, в якому є знаки, які вказують на можливу його смерть.

Смутен сон приснився Святославові

На горах київських.

«Укрили мене, - каже, - звечора

Чорним запиналом на ліжку тисовому

Черпали мені синього вина,

З отрутою мішаного,

Сипали мені на лоно

Сагайдаками порожніми поганськими

Перли великі,

Та ще й мене голубили,

А вже в моїм теремі злотоверхім

Покрівля розвалена,

З вечора до ранку самого

Сизокрилі ворони крякали

Коло Плісненська на оболоні,

Похоронні сани їхали

До синього моря».

Особливої уваги заслуговує «золоте слово» сказане Святославом по тому.

Зронив тоді великий Святослав

Золоте слово, зо слізьми змішане:

«Дітки мої, Ігорю і Всеволоде!

Рано взялись ви землю Половецьку

Мечами разити,

А собі слави шукати...

Воно засуджує князівські міжусобиці та має на меті об'єднати їх у боротьбі за рідну землю.

Плач Ярославни в Путивлі, це дуже ліричний момент, він показує всю ніжність і вірність, з якою Ярославна ставиться до чоловіка.

Плаче-тужить Ярославна

Вранці в Путивлі на валу,

Словами промовляючи:

«Сонце світле, трисвітле!

Для всіх ти тепле і красне!

Чому ж, сонце-господарю,

Простерло гаряче своє проміння

На воїнів мого милого

У полі безводному,

Спрагою їм луки посушило,

Тугою сагайдаки склепило!

Далі ми бачимо князя Ігоря в полоні, а згодом і його втечу звідти з допомогою Овлура. Половці влаштували погоню за князем, але вона увінчалась невдачею. Завершальним епізодом є зустріч князя на рідній землі й уславлення його та дружини.

Питання авторства цього твору відкрите й досі. Справа в тому, що ми точно не знаємо хто саме написав цей текст, ми можемо лише сказати, що це була людина освічена й наближена до князя. Але проблема авторства не єдина, поряд з нею стоїть питання про автентичність тексту. Першим, хто знайшов «Слово...», був Олексій Іванович Мусін-Пушкін у кінця XVIII. Оригінального рукопису «Слова...» , на жаль, не збереглося, що дає привід деяким скептикам вважаюти що «Слово» є підробкою. Зараз багатьма науковцями було усунуто переконливі докази несправжності цієї історичної пам'ятки і вчені дійшли висновку, що у тексті «Слова...» є мовні особливості, котрі відповідають тому етапові розвитку мови, який був притаманний саме XII сторіччі.

Праця над перекладами "Слова..." захоплювала багатьох видатних письменників, художників. З ним працювали Василь Жуковський, Микола Гербель, Аполон Майков, Сергій Шамбінаго, Янку Купала. Першими перекладачами "Слова..." на українську мову були Михайло Шашкевич та Іван Вагилевич. Точно відтворює зміст і легко читається "Слово..." у перекладі Михайла Максимовича. Два уривки "Плач Ярославни" та "Битва на Каялі" переклав Тарас Шевченко. Високою віршовою культурою відзначається переклад Максима Рильського (до речі, саме його переклад ми використовували в нашому уроці). Переспіви, тобто вірші за мотивами твору, писали Степан Руданський, Іван Франко, Юрій Федькович, Наталя Забіла.

Скорочений варіант твору